У шлюбі з Данилом я прожила 25 років. Ви не уявляєте, скільки всього ми пережили за ці роки. Коли побралися – жили в гуртожитку, їли місяцями саму картоплю, котру мені передавали з села мої батьки. Чоловік не міг знайти роботу, а моїх грошей ні на що не вистачало.
Тож минуло два роки і ми разом поїхали на заробітки. Працювали надзвичайно важко на великому заводі в Польщі, а заробляли не так вже й багато. Утім за чотири роки все ж відклали певний капітал. Повернулися й відкрили невеличкий кіоск, де й продавали польські товари.
Ми працювали цілодобово, ніколи спокою не знали. Чоловік також вирішив зайнятися перевезеннями, возив і товари і пасажирів. Та минуло чотири роки і він вже мав кілька бусів і водіїв, які на нього працювали. Я тим часом народила двох дітей і займалась магазином, котрий ми побудували, там де раніше стояв кіоск.
Якось Данило мені запропонував:
– Найми менеджера, а сама посидь дома з дітьми, відпочинь!
Я послухала його. Адже малеча швидко зростає, страшно втратити момент. Так я перетворилась на домогосподарку, проте нарешті знайшла час на себе й дітей. Зустрічала коханого з роботи зі смачною вечерею. Та з Данилом ми з кожним роком бачились все рідше. Він увесь час затримувався на роботі. На відпочинок відправляв мене з дітьми саму.
Поступово наші діти виросли. Та мені стало зовсім самотньо. Вирішила поговорити з чоловіком про повернення на роботу. Та його відповідь мене шокувала.
– Нащо це тобі! Живи й ходи по салонах!
Я не могла в це повірити. А якось прийшла до нього в офіс, кабінет було зачинено. Всі працівники дивно дивились на мене. А тоді зсередини відчинили замок і з приміщення вийшов мій чоловік з молодою дівчиною. Присутні опустили голови, все було ясно.
– Вона ж одного віку з нашою донькою!
– І що? Вік – це дрібниця.
Раптом я відчула, що мене нудить. Втекла звідти. Мене догнала співробітниця компанії чоловіка. Я її давно знаю, хороша жінка.
– Перепрошую, я давно хотіла вам сказати, та не наважувалась. Але що ви хотіли – він заможний!
Так погано мені ще не було. Я тисячу разів могла його покинути колись, знайти багатшого і не гарувати разом з ним. Та я цього не зробила. А він он як зі мною.
Наступного ж дня я подала на розлучення, відсудила магазин. Та минуло кілька місяців і Данило подзвонив мені:
– Я в лікарню потрапив, будуть термінову операцію робити, не знаю, коли видужаю. Приїдь!
– Нехай твоя молодуха сидить з тобою!
– Я страшно помилився! Благаю! Я нікому не потрібен такий!
– Мені був потрібен. Але не зараз.
Операцію колишньому зробили і він досі в лікарні. А я не знаю, як бути. Ми так багато років жили разом. Та з іншого боку, що як Данило одужає і знайде нову коханку. Як би ви вчинили на моєму місці?