Василь тільки-но вмостився на дивані, щоб трохи відпочити, і вже майже задрімав, коли раптом пролунала дверна дзвінок. Він зітхнув, сів на ліжко, намацав ногами капці й пішов до дверей. На порозі стояла сусідка. – Ви самі? – запитала вона одразу, не заходячи в коридор. – Сам, – відповів Василь, трохи здивований. – Дружина тільки завтра приїде. Сусідка поглянула на нього, якось насторожено. – Ви точно самі? – запитала знову. – А вам що до цього? – здивовано відповів Василь. – Можна я зайду на кухню? – раптом попросила жінка. Василь, не знаючи, що й сказати, заціпенів на місці

Життєві історії

Ти серйозно, макарони з сосисками? – здивовано вигукнув Дмитро, глянувши на вечерю. – Так, Дмитре, я тільки з роботи приїхала півгодини тому, ще й Мишку з садка забирала, – відповіла Інна. – Не встигла приготувати нічого складного. – Могла б хоч звечора приготувати, – буркнув Дмитро. – Я ніколи не чув, щоб хтось із чоловіків їв таке! – він махнув у бік плити. – Коли б я приготувала, по-твоєму? – відрізала Інна. – Коли Мишка купався? Або коли спати лягав? Ти забув, я теж працюю! Після цієї сварки Інна вирішила звільнитися з роботи, щоб більше часу приділяти дому та чоловіку. Коли Дмитро повернувся наступного вечора, він не міг повірити своїм очам.

Життєві історії

Телефон знову дзвенить, і я бачу, що це сусідка. Вже втретє за день. Тримаю його в руках, ковтаю сльози, але не можу відповісти. Розумію, що вся турбота про мою маму зараз лягла на її плечі, і тільки її велика доброта змушує її не відвертатися від мене. Не подумайте нічого поганого, я люблю маму, але вона свого часу зробила свідомий вибір, який призвів нас до цієї ситуації.

Життєві історії

Марійка стояла біля могили Оленки, її сльози капали на землю. Сороковий день, а на могилі не було навіть квітки… Розчарована, вона рушила додому. Раптом за її спиною почувся голос:– Підвезти вас? – запитав незнайомий чоловік. – Зупинка далеченько, сідайте, не обтяжить. А хто у вас тут?– Подруга, – тихо відповіла Марійка.– А в мене мама, – сказав він. – То куди вас підкинути?– Можна на зупинку, – зупинилася Марійка.– Та я не спішу, довезу, – наполіг він. Вони їхали мовчки, поки Марійка не почала розповідати свою історію.Через два дні Павло вже чекав на неї під під’їздом, готовий до несподіваного повороту їхнього знайомства

Життєві історії

Вероніка відчула себе дуже погано, і її чоловік Олег не вагаючись викликав швидку. Її забрали в лікарню, і лише через десять днів лікарі дозволили їй повернутися додому. Хоча сама Вероніка наполягала, щоб її виписали раніше. – Все зі мною в порядку, чесно! – запевняла вона лікарку. – Довго сиділа тут, переживаю за чоловіка і дітей. Напевно, вони там зовсім без мене розбилися, а вдома, мабуть, бардак. – Подумай про себе, Вероніко, про своє здоров’я, – сказала лікарка. – А рідні обов’язково впораються. Якщо будеш так переживати, доведеться залишитися ще довше! Коли Вероніка потрапила додому, вона залишилася стояти на порозі, абсолютно ошелешена

Життєві історії

Григорій та Надія поверталися додому. Коли вони підійшли до свого під’їзду, то помітили, що вікна їхньої квартири світяться. – Ти не забув вимкнути світло? – запитала Надія. – Я наче вимикав, – відповів чоловік, розводячи руками. – Можливо, моя мама прийшла в гості? Подружжя швидко піднялися до своєї квартири. Увійшовши в коридор, вони побачили матір Григорія, Людмилу Петрівну, всю в сльозах. – Мамо, що трапилося? – занепокоївся син. – Я… я все зіпсувала, – крізь сльози промовила Людмила Петрівна, вказуючи рукою на кімнату. Григорій і Надія зайшли в кімнату і застигли від побаченого

Життєві історії

Марія поверталася додому після відпустки. Вже в під’їзді свого будинку, вона несподівано зустріла сусідку. – Марія, привіт! Як пройшов відпочинок? – запитала Тамара Петрівна. – Доброго дня. Відпочила чудово, – відповіла з усмішкою Марія. – Слухай, тут до тебе приходила якась схвильована жінка, – продовжила сусідка. – Не застала тебе вдома, то залишила мені листа з проханням передати особисто в руки. – Який лист? – здивувалася Марія. – Ось, тримай, – сказала Тамара, простягнувши конверт Марії. – Дякую, – відповіла Марія і зайшла до квартири. Вона залишила сумки в коридорі, пройшла до вітальні, сіла на диван, відкрила листа і застигла від прочитаного

Життєві історії

З автобуса вийшла Юля, тримаючи важкі сумки в руках, і направилася до рідного будинку. – Я вдома, – вигукнула вона, відчинивши двері. – Юля, донечко! – всі кинулися їй назустріч. – Ми передчували, що ти приїдеш! Ввечері, коли вся родина зібралася за великим столом, раптом хтось постукав у двері. – Мабуть, сусіди прийшли привітати, – сказала мама, знизавши плечима, і пішла відкривати двері. Вона повернулася не одна, а з «гостями». Юля поглянула на людей, що увійшли до кімнати, і не могла повірити своїм очам.

Життєві історії