Надія завітала до матері в гості. Сиділи, розмовляли про все і про вся. – Добре, мамо. Пора мені додому, треба ще Петру вечерю приготувати, – сказала донька, почала збиратися і вийшла з будинку. Вирішивши скоротити шлях до дому через стежку поміж городами, Надія майже наблизилася до свого городу, коли побачила в чагарниках силует, що пробирався до її подвір’я. – Дивно, хто ж це може бути? – здивувалася вона, пришвидшуючи крок. Увійшовши на своє подвір’я, Надія застигла від побаченого Життєві історії
Я живу зі слабким чоловіком. Ні, Діма не хворий, не худорлявий. Навпаки, він двічі на тиждень ходить у спортивний зал, щоранку бігає на стадіоні, купив додому важкі гантелі. Має кубики пресу та великі м’язи на руках, може підняти мене одною лівою Життєві історії
Сашко дізнався про те що сестри Ганни не стало і вже наступного дня вирушив у село, де вона жила. Хату Ганни він знайшов без труднощів. Як тільки побачив її, здивування охопило його. Це була старенька, майже напівзруйнована хата, в якій важко було уявити, що хтось міг жити. Він не міг зрозуміти, як це взагалі можливо… Поминки Ганни пройшли швидко, без зайвих церемоній. На кладовищі, окрім нього і сусідки, не було нікого. Сашко не став запрошувати когось до хати. Він дав сусідці грошей і попросив організувати все, що потрібно… Та коли сусідка поділилася з ним кількома подробицями про Ганну, Сашко був вражений до глибини душі. Він не знав, що робити далі Життєві історії
Людмила сиділа за святковим столом і нервово поглядала на годинник. Сьогодні їхня річниця — чотири роки разом. Стіл був накритий, подарунок підготовлений, але Денис все не приходив. – Чи не забув? – мимоволі подумала Люда, відчуваючи, як серце завмирає від хвилювання. Кілька хвилин потому двері відчинилися. Людмила здогадалася, що чоловік нічого не приніс, навіть квітів не було. – Нам треба поговорити, – промовив Денис, увійшовши в кімнату. – Вітаю тебе з річницею! – швидко вигукнула Люда, намагаючись приховати розчарування. – Почекай з привітаннями, – мовив він тихо, не дивлячись на неї. – Що сталося? – запитала Людмила, вже відчуваючи непередбачуване. – Так, – коротко відповів Денис, схиливши голову. Людмила застигла на місці, її серце билося швидше. Вона вже готувалася до найгіршого, не знаючи, що буде далі. Життєві історії
Валерій повернувся додому пізно ввечері, зайшов на кухню і одразу помітив вечерю, що стояла на столі. Світлана, помітивши його напружений вигляд, зацікавлено подивилася на нього. – Коханий, що сталося? – запитала вона, побачивши його схвильоване обличчя. Чоловік мовчав, ніби намагаючись знайти слова. – Валерій, ти виглядаєш, як після важкого бою, – сказала вона, не приховуючи хвилювання. Тоді чоловік раптом повернувся до неї і запитав: – Ти давно розмовляла з моєю мамою? – Минулого тижня, – відповіла Світлана, збентежена. – Чудово, – проказав Валерій з холодним тоном. – Наступного разу, коли будеш з нею говорити, май на увазі, що вона може тобі дещо розповісти про мене, але краще їй не вір. Світлана була приголомшена: – Що ти маєш на увазі? Про що ти говориш? Але навіть уявити не могла, що ось-ось її чекає розкриття таємниці, яка переверне все її уявлення про чоловіка Життєві історії
Надія Василівна насипала зерно курям, трохи підмела подвір’я і вирушила на кухню. Відчувши голод, вона вигукнула: – Ой, вже дев’ята, а я навіть не вечеряла! Швидко почистивши картоплю, приготувавши легкий салатик і нарізавши хліба, жінка сідає за стіл. Та лише вмостившись, вона чує якийсь шум на подвір’ї. – Не може бути, хтось прийшов так пізно? – здивовано прошепотіла Надія Василівна. Вона повільно встала з-за столу й уже направлялася до дверей, коли раптом вхідні двері відкрилися самі по собі. Надія Василівна подивилася на поріг і не повірила своїм очам Життєві історії
Валентина поспішала на роботу, коли раптом зрозуміла, що забула телефон вдома. Вона вирішила повернутися, зайшла в ліфт і… раптом він зупинився на восьмому поверсі. Ліфт застряг, і Валентина залишилася всередині, чекаючи на допомогу. Та раптом почула голос свого чоловіка Григорія, який говорив з кимось у коридорі. – Моя кохана, – лагідно говорив він. – Як я тебе чекаю, не можу дочекатися, коли ми знову будемо разом! – Сьогодні ввечері, – відповіла жінка, в її голосі відчувалася ніжність. – Чекаю тебе після десятої. – Твій чоловік знову на нічній? – запитала жінка. – Так, він цілий тиждень на нічних змінах, – відповів Григорій. Валентина не могла повірити своїм вухам. Життєві історії
Андрій сидів за комп’ютером, коли раптово почув дзвінок у двері. Неохоче підвівся і попрямував до дверей. На порозі стояв його тесть, Юрій Ігорович. – Доброго дня, – привітався Андрій. – Привіт! А я ось завітав до тебе в гості, – відповів тесть, вже роззуваючись у коридорі. – Це приємно, ось тільки Оля поїхала в відрядження, а я тут працюю, – сказав Андрій, намагаючись посміхнутися. – Я ж не до Олі прийшов, а до тебе! – серйозно заявив Юрій Ігорович. – Ти готовий?! – Готовий до чого? – здивовано перепитав зять, не розуміючи, про що йдеться Життєві історії
Тату, хіба тобі не соромно? – лише місяць, як ми поховали маму, а ти вже привів у дім якусь молоду жінку. Я була вражена, коли дізналася, хто це Життєві історії
Повертаючись додому з роботи, я побачила незвичайну картину: свекруха тягнула за руку мою старшу доньку, а та несла за собою валізу Життєві історії
