Все життя я заради доньки жила. Чоловік покинув нас, коли Тані було 8 років. Він навіть гривні мені не залишив. Тож я взяла все на себе, знайшла ще одну роботу, аби моя дівчинка мала те, про що мріє.
Згодом доня виросла, поїхала на навчання. А тоді одного дня повідомила, що закохана і хоче побратися. Юрій був будівельником, доволі непогано заробляв їздив на об’єкти до Європи. Врешті ми відгуляли весілля. Молоді почали жити разом і я в усьому їм допомагала, майже всі гроші їм дочці віддавала, собі залишали лише на найнеобхідніше.
Роки минали, вже й онуки підростали. У Тані все добре було, Юра квартиру купив, гарний ремонт зробив. Та вмить все змінилося, коли війна почалась. Зять вже не міг виїхати на роботу. Та й тут замовлень майже не було. Тож доволі часто Юра сидів дома і грав в комп’ютерні ігри.
Якось я подумала, що було б чудово, якби Юра використав цей вільний час з користю. І попросила зятя допомогти мені з ремонтом. Я в себе у квартирі нічого не змінювала вже 30 років, стіни були в жахливому стані. Тож зять сказав мені, що необхідно купити. Ми домовились, що з понеділка він розпочне роботу.
Я тішилась, що нарешті моє житло стане охайнішим. Та в неділю на вечір мені раптово подзвонила донька. Вона відразу ж почала на мене кричати:
– Як ти так можеш? Юра не може займатися благодійністю! В цей час він міг би десь гроші заробляти!
– Але в нього однаково нема замовлень!
– Могли б бути. Що як через два дні чоловікові запропонують роботу, а він відмовиться, бо буде в тебе зайнятий. Шукай майстрів, або заплати йому за роботу!
– Але я не маю таких грошей!
– Ну, тоді не займай Юру!
Мені так прикро стало. Сказала, що вже нічого не хочу. Та тоді я збагнула, що мені на старості ніхто не допоможе. В розпачі розповіла все подрузі.
– Чого ти ниєш? Закривай хату і їдь на заробітки! Зробиш такі ремонти, про які ніхто й не мріяв!
Я так і зробила. А вже за рік в моїй квартирі зробили чудовий ремонт. Я замінила всю техніку й меблі. Коли Таня це побачила – вирішила присоромити мене:
– Ти стільки грошей на все це витратила, а нам ні копійки не вислала!
– І не вишлю, вибач! Маю подбати про свою старість!
Страшенно молоді на мене ображені. Але я все остаточно вирішила. А ви як би вчинили? Пробачили б донечці таку поведінку?