Марія побачила свою майбутню свекруху Лідію Іванівну лише за день до весілля. Юрій раніше всіляко уберігав наречену від знайомства зі своєю матір’ю, яка з двох років виховувала його одна.
На всі запитання Марії чоловік жартівливо відповідав, що якщо вона познайомиться з Лідією Іванівною, то втече.
Так знайомство зі свекрухою відкладалося на невизначений термін. Коли Юрій зробив пропозицію дівчині і вона погодилася, виходу більше не залишалося.
Запрошуючи матір на своє весілля, чоловік сильно нервував, незважаючи на те, що йому днями перевалило за тридцять.
— Мамо, я одружуся за два тижні. Запрошую тебе на наше з Машею весілля, – незручно промовив Юрій.
Мати нічого не відповіла на слова сина, і в телефоні запанувала гробова тиша.
— Цікаво, що ти мені вже повідомляєш не про народження онука, а лише про весілля, – хитро промовила Лідія Іванівна.
— Я пам’ятаю, як ти раніше реагувала на мої слова про те, що в мене з’явилася дівчина, тому я не став бігти попереду паровоза, і сказати тобі тільки тоді, коли вирішив одружитися, – виправдався перед матір’ю чоловік. – Ти приїдеш?
Жінка у відповідь важко зітхнула, але не сказала синові ні так, ні ні. Здавалося, вона була незадоволена тим, що син надумав у тридцять років заводити сім’ю.
— Гаразд, я подумаю. Якщо поїду, попереджу заздалегідь, – пробурчала Лідія Іванівна і, не попрощавшись, поклала слухавку.
Відносини між матір’ю та єдиним сином близько десяти років були натягнуті. Жінка вважала своїм обов’язком втручатися у життя підростаючого сина, чому той почав активно чинити опір. У результаті між рідними людьми стали відбуватися сварки, які зазвичай призводили до місячного мовчання.
Востаннє розбрат призвів до того, що Лідія Іванівна та Юрій не спілкувалися півроку.Чого гріха таїти, навіть на весілля чоловік не надто й хотів кликати свою матір. Якби можна було, він обійшовся б без неї.
Чого гріха таїти, навіть на весілля чоловік не надто й хотів кликати свою матір. Якби можна було, він обійшовся б без неї. Проте, передчуваючи засудження з боку родичів Марії, Юрій наважився таки її запросити.
Роблячи цей крок, він був упевнений, що жінка буде незадоволена всім, починаючи з нареченої до святкового столу.
Десять днів Лідія Іванівна мовчала, і син уже вирішив, що вона не потішить його своєю присутністю. Проте за чотири дні до весілля мати зателефонувала Юрію та повідомила, що вирішила приїхати.
— Єдиний син не щодня одружується, – виправдала своє рішення Лідія Іванівна, яка не хотіла зізнатися йому в тому, що скучила.
Чоловік вдав, що не здивований рішенням матері, і попросив після її приїзду зателефонувати йому.
За добу до весілля Лідія Іванівна приїхала до міста, де мешкав Юрій. Син зустрів її на вокзалі та відвіз у квартиру, де він проживав із Марією.
Усю дорогу жінка мовчала. Було видно, що вона досі ображена на Юрія за минулу сварку.
Біля під’їзду чоловік вирішив попередити матір про те, що у квартирі вони будуть не тільки він, вона та його майбутня дружина.
— Мама Маші та її тітка теж приїхали сьогодні. У нас однокімнатна, доведеться трохи потіснитися, – повідомив матері чоловік.
— Цікаво, як: запросив мене і селить незрозуміло куди й незрозуміло з ким разом, – задумливо цокнула язиком Лідія Іванівна. – Я думала, ти подбаєш про те, щоб твоя мати знаходилася в стерпних умовах.
— У мене немає зайвих грошей на готель, – Юрій припинив усі претензії матері на початку.
Жінка одразу ж прикусила язика і скривджено дивилася в одну точку. Син спідлоба зиркнув на матір і, грюкнувши долонями по керму, промовив:
— Приїхали.
Поки вони з Лідією Іванівною піднімалися на потрібний поверх, мати бурчала собі під носа невдоволена з приводу того, що він ганяє хвору жінку сходами.
Коли пара опинилася перед дверима квартири, Юрій зиркнув на матір і крізь зуби процідив.
— Мамо, поводься, будь ласка, нормально хоча б сьогодні.
— Тобі хіба було колись за мене соромно? – З образою відповіла жінка.
— Я говорю про всяк випадок, – уточнив чоловік і своїми ключами відчинив двері.
Через кілька секунд вони опинилися у квартирі. Почувши стукіт дверей, з кухні виглянула кароока брюнетка.
— Здрастуйте, – зніяковіло посміхнулася дівчина і представилася Марією.
Лідія Іванівна насупилась і замість привітання сухо кивнула головою майбутній невістці. Подібно вона привіталася і з іншими родичами свого сина.
Бажаючи згладити натягнуте знайомство, Марія запросила свекруху разом із усіма за стіл. Лідія Іванівна з невдоволенням на обличчі присіла на стілець і склала руки на грудях, показуючи всім оточуючим своє невдоволення.
Однак як тільки дійшло до вина, мати Юрія несподівано пожвавилася. Спершу вона була весела, а потім раптом закотила скандал.
— Синку, на кого ж ти мене вирішив покинути? Навіть слова не сказав, що в тебе хтось є, а одразу весіллям приголомшив, – гірко заридала жінка. – Дозвіл не спитав. Невже моє благословення для тебе нічого не означає?
— Мамо, вгамуйся, – чоловік гнівно подивився на матір, – я ж тебе просив…
— Ось навіщо тобі одружуватися? – хитаючись, Лідія Іванівна вийшла з-за столу. – Наречена ж твоя… ні собі ні людям! Материнське чуття не обдуриш!
Юрій вискочив за матір’ю і, схопивши жінку за руку, потяг у кімнату.
— Лягай спати! Якщо ти завтра будеш у такому стані, тобі доведеться залишитися вдома! – прогарчав він і вказав Лідії Іванівні на ліжко.
Жінка заверещала і почала кидати синові в обличчя звинувачення в тому, що він ніколи її ні в чому не слухає.
— Треба було тебе не кликати, – сердито прогарчав Юрій і вийшов з кімнати.
Поведінка свекрухи Марії та її родичам не сподобалася. Вони багатозначно переглянулися, зробивши однакові собі висновки.
Наречена навіть почала турбуватися з приводу весільної сукні, яка висіла в кімнаті, де знаходилася Лідія Іванівна. Однак, як виявилося, жінка не звернула на нього цього вечора жодної уваги.
Сюрприз чекав наречену наступного ранку, коли вона почала готуватися до поїздки до РАГСу. Юрій підвівся раніше за всіх і поїхав до своїх друзів, щоб теж встигнути підготуватися. Щойно дівчина увійшла до кімнати, як побачила, що свекруха, схопивши її весільну сукню, потягла її на балкон.
— Жодного весілля не буде! – випалила Лідія Іванівна та скинула сукню з балкона.
Марія завмерла, побачивши, що витворила мати Юрія. Зі ступору дівчина вийшла тільки через пару хвилин. Крім нареченої, витівку Лідії Іванівни побачила й мати Марії. Жінка зреагувала дуже швидко. Миттєво вона вискочила з квартири і кинулася під вікна, щоб встигнути його підняти, поки воно не вимазалася.
Поки жінка бігала за сукнею, невістка і свекруха ледь не повисмикували одне одному волосся.
— Не вийдеш ти заміж за мого сина! Шиш тобі! – рішуче заявила Лідія Іванівна і погрозила Маші кулаком.
— Вийде, – мати нареченої, дбайливо тримаючи в руках весільну сукню, вбігла до квартири. – Машуль, зараз трохи почистимо плаття і все. Добре, що вночі не було дощу.
— Треба було його розірвати чи розрізати на частини! – з досадою прошипіла Лідія Іванівна.
— Обійдешся! – грізно зиркнула на жінку сваха. – Краще сама одягайся в РАГС, а то я зараз швидко твого сина повідомлю про те, що витворила його мати, і відправишся додому!
Лідія Іванівна зневажливо глянула на майбутню родичку і пішла перевдягатися у ванну кімнату.
За годину наречена з ріднею поїхали до РАГСу. Жінка відмовилася їхати разом із ними та викликала таксі. У РАГСі Лідія Іванівна стояла з похмурим обличчям і не хотіла приєднуватися до спільних веселощів. Після реєстрації жінка навіть не спромоглася привітати молодих із одруженням.
У ресторані вона також сиділа з кам’яним обличчям. Коли черга дійшла до привітань, Лідія Іванівна відкликала убік тамаду і заявила, щоб той не надумав підходити до неї за тостом.
Жінка стала прикладатися до пляшки і вже до середини вечора встигла сильно охмеліти. Вечір без розпалу пристрастей не обійшовся. Однак, коли Юрій зрозумів, що ось-ось вибухне скандал, він поспішив забрати матір із весілля.
Наступного ранку, тільки-но вона розплющила очі, чоловік наказав їй збирати речі. Увечері Юрій відвіз матір на вокзал. Він був у курсі інциденту з весільною сукнею і вирішив, що їй більше нема чого робити у нього в гостях. Зустріч через рік так і не зблизила матір із сином. Навпаки, весілля лише віддалило їх.