Все життя я змушений був миритися з тим, що батьки більше сестру любили. З нею возилися, купували все, що хотіла, а я роки м’яч футбольний випрошував. А тоді виріс і залюбки поїхав на навчання. Ліля ж лишилась з батьками. Вона безсоромно сиділа в них на шиї. Вирішила не їхати на навчання та й роботу шукати не поспішала.
Я ж отримав диплом і разом з другом заснував свій бізнес. Справи йшли доволі непогано. До батьків я їздив не часто, мене дратувало те, що вони й досі утримують Лілю. Та попри це я щомісяця висилав їм гроші на потреби. Коли ж я робив зауваження мамі – вона лишень ображалась.
– Ти нічого не розумієш. Тобі все легко дається, а Лілі не так щастить!
– Може тому, що вона нічого для цього не робить!
Змінилась ситуація, коли почалась війна. Я тоді вже дружину й дітей мав. Раптом сестра зірвалась і з подругою поїхала до Бельгії. Отримала там допомогу і почала жити собі у своє задоволення. І так склалося, що якраз тато почав хворіти. Мені доводилось мало не щодня їздити до батьків, щось возити. А якось мама попросила:
– Можете з нами трохи пожити! Мені важко самій з будинком справлятись.
Дружина була категорично проти. Та я її вмовив. Адже жили ми в орендованій квартирі, та якраз збирались купувати свою.
З батьками було не просто, та поступово нам навіть сподобалось. Особливо захоплювало спокійне життя за містом. І якось я подумав, що може побудуватися поруч з батьками. Матимемо власний будинок, двір, і їздити не доведеться. Та коли я розповів про свою ідею мама наче злякалась:
– Синку, ти не думай, що як Ліля поїхала, то щось змінюється! Ми їй залишимо й будинок і землю!
– Чого це?
– Вона дівчина, їй важче в житті! А ти й самий впораєшся!
– Ну, тоді нехай вона повертається і вам в усьому допомагає.
Через тиждень ми з дружиною й донькою повернулися до міста. Батькам я сказав, що більше до них не їздитиму. Вони страшенно образились. Та скажіть, а як я мав на таку заяву реагувати. Вони могли принаймні поділити ділянку на двох, я б проти не був. Допоможіть розібратися, що б робили ви?