— Ось чому ви так і живете в цих нестерпних умовах! — вигукнула я, побачивши, в яких умовах мешкають мій син та невістка.
Це був мій перший візит до них після того, як вони побралися. Ну, якщо бути точнішою, то після розпису. Одружилися пів року тому, а я саме тоді була в Німеччині. Працюю й живу там, заощадила дещо і забезпечила собі більш-менш комфортне існування.
Після довгої відсутності я нарешті змогла приїхати додому — прагнула побачити, як оселилися молодята, і була впевнена, що вони живуть у звичайних, комфортних умовах.
Проте те, що я побачила, повністю перевершило мої очікування.
Простір був крихітний, орендований, а шпалери на стінах майже повністю злізли. Шафа стояла відчинена, і з неї визирали потертии футболки, вицвілі джинси та заштопані носки, що вже давно забули про свою первісну форму.
Зазирнула — на поличці стоїть їжа. Макарони найдешевші, рис у пакеті, що розварюється до стану каші. Олія, виглядає, як із розряду акційних, яку я б навіть у салат не використала. А ще кілька банок консерв, які, мабуть, набрали через знижки.
Глянула у ванну — на поличці валяється зубна паста, уже так вичавлена, що здається, незабаром доведеться її різати, аби витягти навіть найменші залишки.
На поличці у ванній — креми в баночках, всі до останньої краплі вичавлені, навіть кришечки не залишилися чистими. Шампунь, здається, вже розбавлений водою, щоб хоча б трохи вистачило.
Я подивилася на них, зібрала думки в кулак і тихо видихнула.
— Та ви що, не можете нормально жити?
Невістка в миттєво змінилася в обличчі.
— Та ми просто економимо, бо збираємо на власне житло, і нам ніхто не допомагає, — тихо пояснила невістка.
— Це не економія, це справжні злидні! — перебила я її, показуючи на пасту. — Ось ця паста на що вам? Ви ж витратите більше часу, намагаючись ту краплю видавити, ніж коштує новий тюбик!
Дивлюся в шафу — дитячий одяг, на якому ще видно сліди від зашитих дірок. Витягую пару шкарпеток — і вони теж доведені до такого стану!
— Ти справді це носиш? — запитую сина, не приховуючи здивування.
Він знизав плечима, ніби це не мало жодного значення.
— Ну, якщо ще мож носити, Алінка зашила, то чому б і ні, — відповідає він, не надаючи цьому великого значення.
Тут я не витримала. Просто влаштувала їм справжню ревізію.
Не змогла стриматися. Провела справжню чистку — все зайве полетіло: від дешевої їжі до обносених речей. Креми — у відро, пасти — теж. Навіть ті одяг та предмети, що вони ще, можливо, мали намір носити, не залишила.
Але невістка тільки стояла осторонь, міцно закусивши губу.
Син тихо зітхнув і промовив:
— Мамо, навіщо це все?
Я подивилася на них і сказала без зайвих емоцій:
— Бідність тягне за собою ще більше бідності! Якщо живеш у злиднях, вони будуть слідувати за тобою, поки не змінити це. Ви ж молоді, починайте жити нормально!
Перш ніж поїхати, я залишила їм трохи грошей, щоб змогли купити щось пристойне. І після цього вирушила назад до Німеччини.
Я абсолютно впевнена, що вчинила правильно. Адже неодноразово бачила, як така «економія» лише затягує людей у злидні на все життя. Хіба це не так? Як ви вважаєте, чи правильно я вчинила з ними?