Все своє життя я боролася з комплексами, і більшість з них виникла через медичну помилку. Коли мама народжувала, їй не встигли зробити кесарів розтин вчасно. Я народжувалася ніжками вперед, і лікарі намагалися мене перевернути, але випадково травмували ногу. Проблему не помітили одразу, і коли все зажило, одна нога виявилася коротшою та трохи викривленою. Діагноз поставили, коли я вже почала ходити.
Лікарі радили мамі зробити операцію, але вона була складною, і реабілітація тривала більше пів року, а головне — не було жодних гарантій. Мама злякалась і вирішила не ризикувати. Я ж зростала, постійно відчуваючи на собі знущання. В школі мене часто називали “калічкою”, а хлопці на мене не звертали уваги. Це приносило мені багато болю. У мене була тільки одна справжня подруга — Софія. Вона завжди підтримувала, заспокоювала і казала, що в мене дуже красиве обличчя, і обов’язково знайдеться хтось, хто це помітить.
Щоб я почувалася щасливою, батьки дуже старалися. Вони купували мені найкращий одяг і сучасні гаджети. Я вступила в престижний університет, оскільки вчилася добре, а згодом почала працювати юристом у великій компанії. Та насправді я мріяла не про кар’єру, а про ніжність і особисте щастя. І ось одного разу, на роботі, на мене звернув увагу один чоловік. Його звали Микита, він працював в іншому відділі. Я була вражена, бо, здавалося, він міг мати будь-яку дівчину, і тут я — нащо я йому? Але він запросив мене на побачення.
Ми зустрічалися всього місяць, коли він зробив мені пропозицію.
– Навіщо ти так поспішаєш?
– Тому що, це ж кохання, навіщо нам чекати?
Усі навколо були вражені. Микита мав багато прихильниць, і на роботі його дуже цінували. Але, попри все, ми все одно одружилися. Батьки влаштували для нас розкішне весілля, подарували квартиру та машину. Вони були неймовірно щасливі, здавалось, навіть не могли повірити, що мені так пощастило. І я сама часто думала, що це просто сон.
По закінченн весілля ми вирушили в незабутню подорож до Іспанії. Це була справжня казка, найкращі моменти в моєму житті. Після того, як повернулися додому, я дуже хотіла, щоб Микита був щасливим. Я старалася бути ідеальною господинею, кожного дня готувала йому смачні страви, пекла.
Ми обидва працювали в одній компанії, і Микита неодноразово просив мене не турбувати його під час роботи. Та одного дня я випадково почула плітки від колег.
– Він коханок міняє постійно, а вона йому вірить! От добре влаштувався!
З того часу я стала уважніше спостерігати за чоловіком. Іноді він казав, що затримується через робочу зустріч, а нещодавно повідомив, що має поїхати у відрядження. Хоча насправді я знала, що він нікуди не поїде, бо не має потрібних документів і не стоїть на обліку в військкоматі. Це мене дуже здивувало, адже на роботі я про це нічого не чула. Та, звісно, я вирішила йому повірити.
Після того як чоловік поїхав, я вирішила перевірити все на власні очі. Зустріла одного з його колег, і він відразу поцікавився:
– Ну як Микита, лікується?
– Так, звісно!
– Ну, нехай повертається до нас здоровим!
От тоді я все зрозуміла. Коли чоловік повернувся, він був дуже задоволений, але я не стала нічого питати. Однак згодом вирішила дізнатися більше на роботі, щоб почути, що він розповість про відрядження і лікування, коли поруч будуть колеги. Це була перерва, я тихо підійшла, і Микита не помітив мене. Він так захоплено ділився своїми розповідями з друзями.
– А я з такою красунею на Буковелі був. От дивіться, як треба – взяв таку не дуже, а її батьки нам і квартиру, і машину дали. Дружина мене на руках носить, не покине, бо кому вона ще потрібна? А гарних дівчат буду на відпочинок возити!
Я вирішила не підходити, а просто пішла. На роботі я сказала, що погано себе почуваю. Вдома я довго плакала, а потім вирішила зателефонувати до військкомату і повідомити, що мій чоловік ухиляється від служби. Вже до вечора представники ТЦК зустріли Микиту разом зі мною. Його одразу забрали. Я вирішила, що поки не буду подавати на розлучення, побачимо, як далі складеться. Можливо, він навіть не повернеться! А ви змогли б зробити так?