Коли згадую своє дитинство, так важко стає на серці. Я завжди була зайвою в себе вдома. А все тому, що я не рідна дитина свого тата. Колись моя мама поїхала з подругами в санаторій. Не знаю, що там сталося, але додому вона повернулась вагітна. І чоловікові своєму зізналась.
Та й варіантів в неї не було. Я зовсім ні на кого не схожа. Певно на біологічного тата. Підозри б неодмінно виникли. Та чоловік пробачив мамі. Мене ж сказав, що виховуватиме, як рідну. Хоча ніколи не ставився до мене так. Згодом ми збагнули, що батько просто не може мати дітей. Певно того ненька так і вчинила.
Підростаючи я ніколи не розуміла, чому усі довкола шепочуться в мене за спиною. Мені здавалось, що це так несправедливо. А тоді якось подружка розповіла:
– Ти знаєш, що всі довкола кажуть, що мама тебе нагуляла в санаторії! Усі це знають!
Тоді все стало на місця. Я збагнула, чому батько такий холодний до мене. Часом мене не покидало відчуття, що він просто мене ненавидить. Ми могли просто вечеряти за столом на кухні, а я бачила, як дратую його. Тому я намагалась уникати тата. А після 9 класу вирішила їхати вступати в коледж. Тоді все й змінилося.
Не скажу, що й раніше батьки виділяли на мене великі гроші. Я завжди ходила в обносках двоюрідних сестер. Ніколи не мала гарних іграшок, як інші діти. Та коли я покинула батьківський дім, мама повідомила мені новину:
– Тато каже, що ти маєш самотужки гроші заробляти!
– Але коли я тоді навчатися буду?
– Подивись, як закордоном, студенти вдень навчаються, а на вечір – працюють. Звісно, я даватиму тобі якийсь мінімум.
Мама давала мені 100 гривень на тиждень. На той час цих грошей вистачало на дорогу і на найдешевші продукти. Тому я відчайдушно шукала підробіток. Влаштувалась в диско-бар офіціанткою. Мені було дуже важко, на навчання сил бракувало, постійно невиспана ходила. Згодом я закінчила коледж, знайшла стабільну роботу, а тоді якось подруга мені запропонувала.
– Поїхали разом до Чехії? Самій мені страшно, а разом – ні!
Я погодилась. Нікому нічого не сказала, вже згодом мамі написала, що в мене все добре. За 5 років роботи на заводі в Чехії я досить добре заробила. Купила квартиру в Україні. Та відразу здала її в оренду. В Чехії я зустріла хлопця, ми з Іваном почали зустрічатися і збиралися побратися. Почали думати про те, що скоріш за все доведеться залишитися в Чехії, а життя там зовсім не дешеве.
Врешті ми вирішили продати квартиру в Україні. Та раптом мені подзвонила мама.
– Тато дуже хворий, потрібні гроші на лікування!
– Скільки?
– 100 тисяч гривень приблизно. Для тебе це дрібничка!
– Але нам зараз кожна копійка дорога. І 100 тисяч – це багато!
– І що ти покинеш батька в біді?
– А він мені дуже допоміг в житті? Я в 16 років мала працювати, аби на хліб мати!
– Він допоміг, що не вигнав нас з тобою!
Після цієї розмови мені було зле. Не розуміла, чому маю давати гроші, котрі так важко заробляю на тата, який ніколи мене не любив. Я зовсім не знаю, як бути. Якщо гроші не дам, мама образиться остаточно. Порадьте,. що мені робити? Як бути?