З першого разу нормального чоловіка я обрати не змогла, тому два роки сина виховувала сама. Мама любила розказати, що тепер я до кінця своїх днів самотньою буду, бо не змогла чоловіка втримати, але вона помилялась.
Спочатку дійсно було складно із новими знайомствами: знайти чоловіка, якому б подобались постійні дитячі крики – те ще завдання.
Але Матвій підріс, став спокійнішим, і нарешті моє особисте життя знову почало з’являтись.
На сайті знайомств я знайшла Костю: видний чоловік, гарний, на хорошій посаді. І, що дуже важливо, безплідний. Він писав, що багатьох жінок це відлякувало, бо вони хочуть мати повноцінну сім’ю. А в мене син уже є, іншу дитину я не хочу, тож за Костю вхопилась руками і ногами.
Синочка мого мій обранець полюбив одразу. Дивишся іноді, які вони хороші разом, і аж не віриться, що Матвія я народила від іншого чоловіка.
Заміж мене Костя не спішив кликати, але нам і без того добре жилось: ділити поки не було чого, на його майно я не претендувала, а він, у свою чергу, нічого від мене не приховував.
Якось зателефонувала мені Оксана, подруга дитинства, і запитала поради щодо спадку. Її дідусеві лікарі дали ще тиждень-два, тож всі ці питання потрібно було вирішувати терміново.
– Костику, мені тут Оксана телефонувала, ти ж її знаєш. Каже, що дід Гриша скоро померти може, треба питання зі спадщиною та заповітом вирішувати. Як у нього можна про це запитати, щоб він не образився?
– А що тут запитувати? – сказав мені Костя. – Тут, думаю, всі і так усе розуміють. Моя бабця коли помирала, то я просто запитав, кому вона все своє нажите за ці роки лишає. Так і вирішили, що її хата мені переходить. І ніхто не ображався.
– Яка це бабуся? Ліда? – уточнила я, не пригадуючи інших бабусь чоловіка.
– Так, а яка ж ще.
– Але ж ми нещодавно звіти про майно подавали. На тебе хата не записана. Це як так вийшло?
– Тю, просто. Я її нещодавно на сестру й племінника переписав. У мене ж і так вистачає грошей, а вони мої найрідніші люди, моя сім’я.
На мене ніби відро холодної води вилили. Ми вже жили разом, коли не стало бабусі мого Кості, а про спадок він навіть словом не обмовився… Я розумію, що я йому не дружина, не родичка… Але ж він любить і мене, і сина, і кидати мене точно не збирається. То чого ж тоді було не віддати ту хату мені чи Матвію? Він же знає, що в нас свого нічого немає. І ми йому, значить, не сім’я…
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Що робити? Як не залишитись з розбитим коритом?